Абрикос

Абрикос (Armeniaca Mill.) — кістичкова плодова порода з род. розових. Батьківщиною його вважають Північно-Східний Китай. В Європу завезений близько двох тисяч років тому. Найбільш поширені такі види: А. звичайній (A. vulgaris Lam.) — невелике дерево з досить розгалуженою кроною; в дикому стані росте у Східному Китаю, Середній Азії та на Кавказі; А. Сибірський (A. siberica Lam.) поширений у Забайкаллі і на півночі Китаю, чагарник або невелике дерево, досить стійке проти морозів; А. Маньчжурский (A. manshurica (Max.) Cskvor.) — невелике дерево, витимує морози до 45°; А. Давида (A. Davidiana Car.) зустрічається біля Владивостока и Харбіна, високоросле дерево, з густою кроною; А. Китайский муме (A. mume Sieb.) має декоративне значення, відзначається високим імунітетом проти грибних та бактеріальних хвороб.

Переважна кількість культурних сортів А., поширених як в Ukraine, так і в інших країнах, походить від А. звичайного. Решта видів брала участь в утворенні тільки місцевих сортів, вирощуваних переважно в ареалі відповідного виду.

На Україні, в західних районах степової зони, а також Лісостепу і почасти на Поліссі дуже поширені так звані жерделі. Це дрібноплідні форми А. звичайного, що разможуються насінням; у процесі природного добору вони добре пристосувались до порівняно суворих кліматичніх умов. Жерделі морозо- і посухостійкіші і менш вибагливі до грунтових умов, ніж культурні форми А., але якість плодів їх не дуже висока.

Культурні сорти А. — середні, іноді великі дерева, заввишки 5-15 м, з добре розвинутими скелетними гілками і розгалуженою компактною кроною. Деревина тверда — міцністю не поступається перед дубом; використовується для виготовлення токарних виробів. Листки еліптичні або широкояйцевидні, загострені, дрібнопилчасті. Квітки з білими, рідше — рожевими пелюстками, поодинокі або зібрані в букети; розпускаються до появи листя і раніш від усіх інших плодових порід. Коренева система середньо-розгалужена, порівняно неглибока; на глибину до 4-5 м проникають стрижневі корені.

А. — рослина теплолюбна і протягом вегетаційного періоду потребує до 2500° тепла. Взимку, якщо своєчасно закінчилась вегетація, витримує короткочасні морози до 25°. Але рано навесні, при різких коливаннях температури повітря, навіть невелики морози пошкоджують більшість квіткових бруньок. Це пояснюється тим, що в А. період спокою короткий і вегетація у нього починається дуже рано. Тому захисту абикосових насаджень від весняних приморозків треба приділяти велику увагу при догляді за рослинами. А. вимогливий до світла, погано росте в загущених насадженнях, а такоє у затінених місцях. Одночасно А. є однією з найбільш посухостійких кісточкових порід, і тому його з успіхом можна культивувати в районах х недостатнім природним зволоженням.

А. добре росте і плодоносить на всіх грунтових відмінах. Його вирощують і на піщаних, кам’янистих грунтах. Важливо, щоб грунт і підгрунтя були проникні для повітря й вологи і щоб рівень грунтових вод стояв не ближче 2-2,5 м від поверхні. Проте на засолених грунтах А. не росте.

В пору плодоношення А. вступає рано — на 3-4 рік після того, як його посаджено на постійне місце. Швидко нарощує врожайність: 6-7-річні дерева дають по 15-20, а 15-20-річні — по 60-100 кг плодів. Однак у виробництві А. плодоносить нерегулярно через часте підмерзання квіткових бруньок у південних районах і повне їх вимерзання у півничних. Продуктивний вік дерева А. у південних района становить 40-50, а в північних — 30 років.

Плоди А. — м’ясисті кістянки округлої або яйцевидної форми з поздовжньою борозенкою. Шкірка буває жовтого, оранжевого, оранжево-червоного кольору, часто з розмитим рум’яецем різної інтенсивності, вкрита бархатно-повстяним опушенням. М’якость соковита, іноді з прожилками, кисло-солодка. Вага її становить близько 90% ваги всього плода. В м’якоті є до 10-12% цукру, від 1 до 2,5% кислот, пектинові речовини, мінеральні солі, провітамін А. Плоди споживають свіжими й сушеніми, а також виготовляють з них компоти, варення, мармелад, цукати, сік, вино (лікер абрикотин). Крім м’якості, харчове значення мають ядра А., що містять до 50-55% олії. В окремих сортів (Консервний пізній, Ананасний цюрупинський та ін.) ядра солодкі; ними замінюють мигдаль і широко використовують у кондитерській промисловості.

Розмножують А. щепленням на сіянцях місцевих найбільш витривалих форм (жерделях), а в порівняно вологих районах і на сіянцях аличі. Під абрикосові насадженні відводять у південних областях рівні місця, а також північно-західні та північно-східні схили (щоб уникнути раннього розпускання дерев), а в центральних і північних — південні та південно-західні схили. Дуже важливо, щоб відведені для А. ділянки добре провітрювалися.